Польща в Україні

Сценарій скрізь був схожий: гучний стукіт у двері, неодноразово вторгнення силою, руйнування квартири, залякування або навіть побиття. Зазвичай залишали лічені хвилини, щоб одягнутися, потім – жорстока розлука із найближчими та невпевненість у завтрашньому дні. Для більш ніж трьох тисяч інтернованих саме так виглядала ніч на 13 грудня 1981 р. – перша ніч воєнного стану в Польщі. Затримували головних діячів незалежної професійної спілки «Солідарність», а також осіб, які мали менш тісні зв’язки з демократичною опозицією.

Серед тих, за ким тоді прийшли загони, що складалися з міліціонерів та працівників служби безпеки, був Антоні Хеда, який проживав у селі Кані під Варшавою. Цей заслужений партизанський командувач часів німецької окупації та повоєнної визвольної конспірації вже в сорокові роки кілька разів був ув’язнений совєтами, німцями і, врешті, корінними комуністами. Незабаром після свого шістдесят п’ятого дня народження червоний режим знову визнав його особою, яка становить загрозу для «державної безпеки та громадського порядку». Його помістили в ізолятор у районі Бялоленка Варшави. В іншому ізоляторі – у місті Ленчице – помістили лодзинського лікаря Марека Едельмана, одного з керівників героїчного повстання у Варшавському гетто 1943 р.

Те, що відбувалося в Польщі в той морозний грудень і наступні місяці, іноді називають польсько-ярузельською війною. Войцех Ярузельський, людина номер один у комуністичному апараті влади, оголосив війну своєму народу. Він зайшов так далеко, що вивів на вулиці танки, щоби придушити прагнення суспільства до свободи, які символізував багатомільйонний рух «Солідарності». Настав період, мабуть, найбільшого терору та беззаконня з часів сталінізму. Влада, яка представляла себе як народна, ще раз – як у 1956 та 1970 рр. – стріляла в робітників. «Пацифікація» шахти «Вуєк» у Катовіце, працівники якої страйкували, 16 грудня 1981 р. забрала життя дев’яти людей. Кількість інтернованих у Польщі сягала 10 тис. Швидко заповнювалися в’язниці. Еву Кубасевич з Гдині – учасницю страйку та співавторку листівки, що закликала до опору, – засудили до десяти років позбавлення волі. Драконівські вироки загрожували навіть за написані на стінах слова: «Геть з комуною».

У ці лихоліття Польща залишалася на вустах усього світу. Комуністичні режими на чолі з Радянським Союзом стояли стіною за Ярузельським. Симпатії Заходу однозначно були на боці переслідуваних. У Парижі, Мюнхені, Римі та навіть далекому Мельбурні пройшли багатотисячні маніфестації солідарності з поляками. Піднялася безпрецедентна хвиля безкорисливої гуманітарної допомоги нашій країні. З ФРН, Франції та Швеції направляли до Польщі посилки та транспорт із продуктами харчування, ліками та іншими товарами. Бенефіціарам, зокрема сім’ям репресованих, вони приносили миті радості в цей похмурий час.

Солідарним із переслідуваними співвітчизниками був у ці місяці Папа римський Іоанн Павло II. «Сила та авторитет влади виявляється у (...) діалозі, а не у застосуванні насильства», – звертався він до групи Ярузельського. Нагадував про повагу до «прав кожної людини і громадянина», засуджував наслідки «нещасного воєнного стану». У Святвечір того року у вікні папських апартаментів, які добре видно з ватиканської площі Святого Петра, горіла свічка – знак солідарності зі стражденним народом.

Такий самий жест наважився зробити в Білому домі Рональд Рейган. Президент США звернувся до своїх співвітчизників, щоб вони також запалили свічки у вікнах. «Ми, люди вільного світу, солідаризуємося з нашими польськими братами та сестрами. Їхня справа – наша справа, а наші молитви та надії спрямовані до них у це Різдво», – сказав він під час пам’ятного виступу на телебаченні від 23 грудня 1981 р.

Посиланням до жестів Іоанна Павла II та Рейгана сьогодні є акція «Запали світло свободи» Інституту національної пам’яті (ІНП) – установи, очолювати яку я маю честь. Кожного 13 грудня ми запрошуємо поляків і людей у всьому світі запалити свічку у вікні або віртуальну в інтернеті й таким чином вшанувати жертв воєнного стану. Цю акцію ми підтримуватимемо щороку.

40 років тому широкий відгук знайшла також телепередача Let Poland be Poland («Щоб Польща була Польщею»), трансльована 31 січня 1982 р., яку подивилися майже 200 млн людей у десятках країн. Програма продовжувала тему Дня солідарності з Польщею, оголошеного американською адміністрацією. Окрім політиків, виступили відомі артисти, як-от Пол Маккартні, Кірк Дуглас і Франк Сінатра. Останній навіть заспівав польською.

Передачею Let Poland be Poland зацікавилися навіть комуністичні секретні служби в Польщі. Відеокасета зі скороченою версією, що транслювалася на телебаченні в Західній Німеччині, як і інші матеріали, вилучені у служби безпеки, зберігається в Архіві ІНП у Варшаві. У цьому архіві ми також надаємо вченим та журналістам з Польщі та закордону доступ до сотень томів матеріалів періоду воєнного стану. Завдяки цій спадщині ми не приречені на зацукровані спогади Ярузельського, який через роки намагався представити військовий стан як «менше зло» – захист країни від радянського втручання, яке нібито їй загрожувало. Незважаючи на масове знищення матеріалів під час занепаду комуністичної системи, збереглися численні матеріали, що ставлять під сумнів наратив Ярузельського та його працівників. Наші вчені та освітяни охоче користуються цим ресурсом. За допомогою цих людей правда про воєнний стан поволі доходить до дедалі ширших кіл суспільства.

Багато поляків після 1989 р. жили у відчутті трансформаційної несправедливості. Ті, хто в комуністичний час чинив опір режиму, нерідко дорого за це платили: в’язницею, зламаною кар’єрою, іноді еміграцією, зруйнованим особистим життям. Їхні кати та тодішні керівники зазвичай йшли насухо через зміну системи і жили безтурботно у вільній Польщі. Ярузельського у 2014 р. із почестями поховали на варшавському військовому цвинтарі Повонзки – польському Арлінгтоні. Інститут національної пам’яті намагається сьогодні, наскільки це ще можливо, виправити це упущення. Прокуратори ІНП звертаються про зняття імунітету з суддів і прокурорів, які переслідували опозиціонерів або виносили їм вироки під час воєнного стану та в наступні роки. Час ми не повернемо, але прагнути повернення елементарної справедливості – обов’язок кожної демократичної правової держави.

Кароль Навроцький
Голова Інституту національної пам’яті

Текст публікується одночасно в польському щомісячнику «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту, реалізованого Інститутом національної пам’яті Польщі.