Польща в Україні

Організація Об’єднаних Націй називає їх «героями справжнього життя» (#RealLifeHeros). Гуманітаряни, так ми могли б назвати працівників гуманітарних організацій, мають у собі щось із доброго самарянина з біблійної притчі. Як і їхні давні попередники, сучасні гуманітаряни не пройдуть повз тих, хто потребує допомоги.

Допомагають жертвам стихійних та природних катастроф, війн, конфліктів та переслідувань. Вони провадять табори для біженців, забезпечують їжею, будують притулки, навчають, лікують, підтримують найбільш потребуючих.

Центром їх зацікавленості є людина – неважливо, з якої сторони барикад вона походить, яку визнає релігію чи якої національності. Етика гуманітарної допомоги базується на принципах неупередженості та нейтральності, а також принципі щоб "по-перше не нашкодити".

Від їх роботи, заангажованості та відданості залежить доля сотень мільйонів людей.

Лише у 2019 р. завдяки гуманітарній допомозі вдалося, зокрема, защепити майже 29 мільйонів дітей проти кору, майже 7 мільйонів голодуючих дітей та вагітних жінок охоплено медичною допомогою, а 32 мільйони осіб отримало доступ до чистої води. Понад 71 мільйонів біженців та внутрішньо переселених осіб змогли отримати дах над головою, продукти харчування та засоби для існування.

Згідно з прогнозами ООН з початку 2020 р. гуманітарної допомоги потребуватиме аж 168 млн людей у 2020 році – найбільше за багато десятиліть. Це означає, що кожна 45 особа у світі може вижити лише завдяки такій підтримці. Лише у Ємені потребують допомоги майже 80% всього населення, тобто 24 мільйони жителів. Інші найбільші гуманітарні кризи тривають у Сирії, Демократичній Республіці Конго, Афганістані, Південному Судані, Венесуелі чи на Гаїті.

ООН підрахувала, що лише для власної діяльності з надання допомоги цього року їй потрібно буде 28 мільярдів доларів. Однак спалах пандемії COVID-19 зробив ці дані застарілими, а фактичні потреби різко зросли.

Вже на сьогодні ще 9 країн були змушені звернутися за допомогою до ООН (крім існуючих 54), а десятки мільйонів людей втратили засоби до існування внаслідок широкомасштабних обмежувальних заходів та обмежень економічної діяльності. За даними Світового банку, 40-60 мільйонів людей були відкинуті назад в крайню бідність, тобто матимуть менше, ніж еквівалент 1,90 долара на кожен день життя. Світова продовольча програма (WFP) оцінює, що кількість людей, які не зможуть забезпечити свої харчові потреби, збільшиться вдвічі до 265 мільйонів. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в свою чергу, попередив, що кожного дня можуть помирати додатково 6 тисяч дітей від захворювань, яким не можна запобігти, оскільки регулярна вакцинація була припинена внаслідок коронавірусу, а випадки кору, холери та інших захворювань знову почали швидко поширюватися.

Пандемія зробила роботу гуманітарян ще більш необхідною, але в той же час більш небезпечною. Вони стоять на передовій боротьби з вірусом, в умовах, які часто унеможливлюють збереження належної гігієни або соціальної дистанції. Їх місія ніколи не була легкою.

З роками кількість гуманітарних працівників, які зазнали шкоди, допомагаючи іншим, зростає. У 2019 році в 277 окремих терактах постраждали 483 працівники, з них 125 загинули, 234 отримали поранення та 124 особи були викрадені. Ще десять років тому (у 2010 році) кількість терактів була вдвічі меншою (130 випадків), схоже, як і кількість пошкодованих (250 осіб) та загиблих (73 особи). Більшість жертв, коло 90% це місцеві працівники. Найбільш небезпечними місцями призначення гуманітарної допомоги у 2019 році були Сирія, Південний Судан, Демократична Республіка Конго, Афганістан, Центральноафриканська Республіка, Ємен та Малі.

Щоб вшанувати тих, хто заплатив найвищу ціну за свою місію, у 2009 році ООН встановила Всесвітній день гуманітарної допомоги, який відзначається 19 серпня. Цього дня у 2003 році в результаті бомбової атаки в Багдаді, в Іраку загинули 22 людини, в тому числі Серджіо Вієйра ді Мелло, бразильський дипломат, спецпредставник Генерального секретаря ООН з питань Іраку, голова іракської програми допомоги ООН.

Також у Польщі все більше людей та організацій залучаються до гуманітарної допомоги. Співробітники неурядових організацій, волонтери, польські місіонери, рятувальники, лікарі, використовуючи державні, приватні кошти чи громадські збори, добираються до найвіддаленіших куточків світу з підтримкою. Таким чином, вони висловлюють солідарність з найслабшими та відповідальність за спільну долю людства.

Польська влада перерахувала 65,3 млн злотих на гуманітарну допомогу у 2019 році. Більшість цих коштів надійшли жертвам війни та біженцям з Сирії, що перебувають у сусідніх країнах (Лівані, Туреччині, Іраку). 40 млн з цієї суми було внеском у Фонд ЄС для біженців у Туреччині; 11,8 млн злотих на підтримку міжнародних гуманітарних організацій та близько 13,2 млн злотих на діяльність польських гуманітарних організацій, присутніх у регіоні. Завдяки цьому, зокрема Польський центр міжнародної допомоги міг реалізувати програму забезпечення даху над головою та поліпшення доступу до освіти для біженців та місцевих жителів у Лівані (1,5 млн злотих), а польська медична місія - збільшити доступ до медичної допомоги жінкам та дітям, які проживають у слаборозвинених районах провінції Зарка та Аль-Мафрак у Йорданії (0,5 млн злотих).

Польські пожежники та медичний персонал, а також фахівці з гуманітарної допомоги Польського центру міжнародної допомоги були одними з перших, хто кинувся на порятунок жертв катастрофічного вибуху в Бейруті у серпні 2020 року, внаслідок якого загинули сотні людей, а понад 300 тис залишилося без даху над головою.

Гуманітарна допомога сьогодні, очевидно, не є спонтанним поривом групи ідеалістів та ентузіастів. Це розвинена галузь науки, професіоналізована сфера послуг та значна частина міжнародної економіки та політики. Критики вказують на цілу «гуманітарну промисловість» не без її вад і невдалих програм. Білі позашляховики організацій з допомоги, що несуться бездоріжжям Африки чи Азії, іноді стають об'єктом критики та заздрості. Лінда Полман у своїй відомій книзі "Караван кризи" (опублікованій в Польщі у 2011 р.) звинувачувала гуманітарні організації, зокрема, у тому, що вони робили людей залежними від допомоги, співпраці з недемократичними режимами або марнотратстві коштів.

Однак ця критика стає стимулом до постійної зміни гуманітарного сектору, підвищення ефективності та найкращого використання ресурсів. Вводяться нові методи надання допомоги (наприклад, перехід на грошові перекази замість речової допомоги) та управління. Гуманітарна допомога (що рятує життя) поєднується з допомогою для розвитку (це дає вудку, а не рибу) та діяльності, що підвищує стабільність і мир, так щоб люди могли невдовзі стати незалежними від підтримки.

У світі існують спеціальні навчання з підготовки до цієї діяльності, а робота в гуманітарних організаціях часто виявляється привабливим шляхом міжнародної кар’єри. Надання допомоги або управління проектом допомоги в нестабільних регіонах світу вимагає не тільки відповідних знань та досвіду, але й психічних схильностей – стійкості до стресу, відваги та наполегливості.

Гуманітарна допомога буде потрібна до тих пір, поки у світі існуватимуть війни, бідність та насильство. І потрібні будуть відважні гуманітаряни. Зміна клімату, поширення інфекційних захворювань та частіші стихійні лиха можуть торкатися все більшої кількості людей. І хоча ми можемо мріяти про світ, де їхня робота більше не буде потрібна, варто, сьогодні, цінувати їх щоденну відданість та заангажованість.

Автор: Патрик Кугєл, Польський інститут міжнародних справ