Звілнення Анджея Почобута
30.04.2026
28 квітня відбувся обмін в'язнів, в результаті якого було звільнено, серед інших, Анджея Почобута. Після багатосторонніх переговорів Польща передала Білорусі Олександра Бутягіна, якого раніше затримали в Польщі на прохання України. Хоча обмін часто є складним і дорогим, він залишається одним із небагатьох способів звілнення жертв репресії.
Звільнення Анджея Почобута, яке відбулося 28 квітня, є подією великого значення — не лише політичного, але передусім людського. Після років розлуки з родиною та близькими свободу здобула людина, яка для багатьох стала символом мужності, гідності та вірності власним переконанням. Затриманий у березні 2021 року та засуджений у лютому 2023 року до 8 років колонії суворого режиму, він тривалий час залишався одним із найвідоміших політичних в’язнів у Білорусі.
Почобут багато років активно захищав права польської меншини в Білорусі та займався незалежною журналістикою. Попри зростаючі репресії, він не залишив країну, залишаючись відданим своїй місії та спільноті. Його позиція — спокійна, послідовна і незламна — викликала повагу далеко за межами Білорусі. На знак визнання цієї діяльності він був відзначений Премією Сахарова, яку присуджує Європейський парламент особам, що мають особливі заслуги у захисті прав людини та свобод.
Його звільнення відбулося в межах неформальних домовленостей обмінного характеру, до яких, окрім Польщі, були залучені Сполучені Штати Америки, Росія, Казахстан, Румунія, Молдова та Україна. Окрім Анджея Почобута, було звільнено також громадянина Польщі, Білорусі та двох громадян Молдови.
У результаті цих переговорів Польща передала білоруській стороні Олександра Бутягіна, який раніше був затриманий на запит України. Ця справа мала правовий і політичний вимір — вона стосувалася дій на окупованому Криму та підтверджувала, що згідно з міжнародним правом ця територія залишається частиною України. Окружний суд Варшави визнав запит України про екстрадицію обґрунтованим.
Уся ця ситуація вписується в ширший контекст складних рішень, перед якими сьогодні постають держави нашого регіону. Україна вже багато років докладає зусиль для повернення своїх громадян, яких утримує Росія — як військових, так і цивільних. У таких умовах обміни, хоч і складні та пов’язані з певними витратами, залишаються одним із небагатьох механізмів повернення людей до своїх родин.
Найважливішим залишається найпростіше й водночас найуніверсальніше: людина, яка протягом років була символом незламності, повернулася на свободу. Для її близьких це кінець довгого очікування, а для багатьох інших — знак того, що навіть у найскладніших обставинах варто залишатися вірним своїм цінностям.